Підпишіться на новини

Що не так із «гральним» законом, або чи варто «бігти поперед батька в пекло» – Олександр Чебаненко

3 січня 2020, 10:38
Голосів: 1

На 2020 рік влада задекларувала, що надходження до державного бюджету від грального бізнесу можуть перевищити 5 млрд грн. Однак до кінця року Верховна Рада так і не ухвалила жодного законопроєкту стосовно легалізації азартної індустрії, хоча таких документів було загалом вісім. Про це й говорили з Олександром Чебаненко, експертом програми реформування правоохоронної та судової системи Українського інституту майбутнього.

Що не так із «гральним» законом, або чи варто «бігти поперед батька в пекло» – Олександр Чебаненко

Олександре, як вважаєте, в чому може полягати причина такої ситуації та як продуктивно з неї вийти?

Як ми знаємо, гральний бізнес після його заборони в 2009 році не зник, а натомість майже повністю перейшов у тінь. Більш того, маючи щомісячні оборудки в десятки мільйонів гривень, він значно посилив свої позиції. Можливо, саме з цим пов'язане те, що практично всі із зареєстрованих в Раді законопроектів у тій чи іншій мірі мають ознаки лобістських зусиль цього бізнесу. Водночас, запропоновані варіанти, на жаль, інтереси суспільства якщо і враховують, то явно не в першу чергу.

Насамперед відчувається бажання гравців – легальних і нелегальних – так і тих, хто бажає застрибнути на таке жадане багате поле та зайняти «новодозволені» ниші казино, беттінгу і, звісно, онлайн-ігор, законодавчо закріпити найбільш сприятливі умови саме для своєї діяльності. Звичайно, головна задача лобістів полягає в тому, щоб пояснити наявність певних засад у своїх законопроектах – а насправді преференцій для тих чи інших гравців – інтересами суспільства, неспроможністю влади виконувати нагляд, контроль і відсунути криміналітет з азартної арени.

Яку ж мету переслідують оператори в контексті, схоже, неминучого введення грального бізнесу в правове поле?

Умовна перша група – ті, хто виступає за збереження статус-кво (відсутність регулювання та необмежену рекламу) або за легалізацію грального бізнесу на максимально ліберальних умовах. Зараз їх, в тому числі, підтримують ті, хто веде тіньовий бізнес під виглядом лотерей і, можливо, деякі онлайн-оператори. Сюди ж входять ті, хто зацікавлений у завезенні в Україну застарілих гральних автоматів та іншого мотлоху з європейських і американських складів. В їхніх пріоритетах – найбільш небезпечні з точки зору лудоманії ігри, зокрема онлайн-ставки та гральні автомати. У цю ж групу входять деякі представники офшорних та іноземних онлайн-операторів грального бізнесу, інтернет-провайдерів, операторів реклами тощо.

Друга група виступає за створення спеціального органу (комісії) з регулювання грального бізнесу з досить серйозними повноваженнями, який би фінансувався з окремого фонду та підпорядковувався б напряму Уряду. Вони, зазвичай, заявляють, що головне – створення такого органу з колегіальним ухваленням рішень із більшості питань, а стосовно системи контролю за обігом грошей, то її пропонують замінити (принаймні, на перший час) фіксованими ліцензійними зборами. Не дивно, що ця група не зацікавлена в запровадженні систем фінансового та безпекового моніторингу з боку держави. Мовляв, держава зібрала гроші за свої ліцензії, а весь подальший процес її мало цікавитиме.

Умовна третя група – деякі власники готелів, земельних ділянок і великих приміщень, які виступають за розміщення там казино та, головне, залів гральних автоматів. Вони лобіюють мінімальні обмеження щодо казино та дозвіл на максимальну кількість гральних автоматів. Дуже вірогідно, що легалізація на умовах, вигідних цій групі, призведе до ще більшого розповсюдження видів ігор з максимальним залученням людей, відповідно – зростання рівня лудоманії.

Четверта група — лотерейне лобі. Їхнє завдання виглядає здебільшого як збереження свого бізнесу. І головне для них – відновлення довіри з боку суспільства, яка зараз, через те, що нелегали здебільшого працювали під виглядом саме лотерей, мінімальна.

Цей розподіл умовний. Крім того, звісно, є ті, кого просто використовують, або які мають на меті результати, які лобіюють різні групи. Загалом же азартний ринок зацікавлений в тому, аби не скоротитися після легалізації.

Після того, як законопроєкт № 2285-д депутати відправили на доопрацювання, ЗМІ та деякі лідери думок почали говорити про провал в Україні легалізації грального бізнесу. Що буде далі?

Під впливом активної частини суспільства, експертів і медіа, народні обранці погодилися розробити новий законопроект. Є надія, що парламентарі почують аргументи стосовно того, що це має бути насамперед закон не про бюджет, туристів чи інвестиції, а про врегулювання соціальної проблеми (лудоманії) та встановлення законних, прозорих, рівних і зрозумілих правил на ринку, а це є передумовою і для наповнення бюджету. Адже багато хто в нашому суспільстві вважає, що матері чи жінці, чий син або чоловік виносить з дому останнє в гральний зал, все одно, куди платить цей гральний заклад – до бюджету чи криміналу.

Треба сказати, багато хто з фахівців впевнений, що насправді процес легалізації отримав, по суті, другий шанс. І навпаки: практично стовідсотковий провал очікує нас у випадку, якщо депутати проголосують за будь-який із законопроектів, аналогічних попереднім, тобто без врегулювання низки першочергових питань.

Яких саме?

Перш за все, це – проблема з системами моніторингу та контролю. Без постійного контролю з боку держави руху всіх грошей, причому не тільки на етапі отримання оператором від гравця (як запропоновано в більшості існуючих законопроектів), ми отримаємо те ж саме, що існує зараз, тільки тоді гральний ринок буде лицемірно називатися «легальним». Системи контролю та моніторінгу повинні бути запроваджені до початку легальної роботи грального бізнесу, а не постфактум. Інакше вирішення питання буде максимально відтягуватись, рівень беззаконня підвищуватись, а наповнення бюджету не відбудеться. На підтвердження – негативний досвід Грузії. Хоча наші законодавці для гарантованого наповнення бюджету запланували своє «ноу-хау» у вигляді плати за отримання ліцензії на ведення гральної діяльності. Мовляв, компанії, які заплатять за ліцензії астрономічні суми, будуть відстежувати та боротися з нелегальними гравцями. Таке обґрунтування, м'яко кажучи, не витримує критики. У такому випадку держава повністю зніме з себе відповідальність за все, що буде після отримання ліцензії. Навіщо перейматися контролем за рухом грошей, обмеженням реклами, контролем софту тощо, якщо головна мета легалізації – наповнення бюджету? Водночас, компанії-ліцензіати будуть запроваджувати найризиковіші ігри, щоб якнайшвидше «відбити» витрати на ліцензії, а це підвищить рівень лудоманії.

Можливо, жагу влади легалізувати азартний ринок на умовах «після нас хоч потоп» остудить страшна цифра: відповідно до статистики Центру адиктології міста Києва, за останні три роки середній вік лудоманів зменшився з 25 років до 20 років. В якому ж віці дітям дозволили стати гравцями, щоб в 20 вони вже були паціентами психіатрів-адиктологів?!

Тоді що відбувається зараз із гральними закладами, адже вони припинили свою діяльність?

Так, ми бачимо, що у відповідь на відмову Ради проголосувати за доопрацьований законопроект виконавча влада припинила дію всіх дозвільних документів на право ведення лотерейного бізнесу, а СБУ та Нацполіція почали проводити рейди проти гральних закладів. Головний недолік таких дій – запізність, короткочасність і показовість. Потрібне комплексне довгострокове рішення.

Ідеальних моделей врегулювання не існує. В ЄС також немає спільних для всіх норм, там кожна країна регулює азартний ринок індивідуально, враховуючи свої особливості. Україні європейські фахівці радять звернути увагу на досвід країн, де напрацьована багаторічна та потужна практика регулювання оффлайн ігор, а також тих країн, які продуктивно відрегулювали онлайн-гемблінг, адже в світі частка саме онлайн-ігор зростає в геометричній прогресії.

У зв'язку з питанням щодо діяльності зарубіжних операторів на українському ринку, вочевидь, умови мають бути рівними для всіх, без переваг для будь-кого. Водночас, ми розуміємо, що, наприклад, головні офіси всіх дев'яти найбільших букмекерських компаній зареєстровані на Мальті або в офшорних юрисдикціях. Немає сумніву: український ринок може бути цікавий міжнародним компаніям, у першу чергу, завдяки досить великій кількості населення, а також через те, що після легалізації цей ринок буде на самому початку становлення та функціонування в цивілізованих формах, і це дає додаткові можливості для перших. Але допускати на ринок в якості операторів можна виключно компанії-резиденти, навіть якщо кінцеві бенефіціари є іноземними.

А як розвиватимуться події, якщо ухвалений законопроєкт передбачатиме створення гральних зон?

Якщо буде ухвалене рішення про створення спеціальних гральних зон, то одним із напрямків розвитку цих територій можуть бути концесійні угоди з майбутніми інвесторами на основі прозорих конкурсів. Акцент потрібно робити, перш за все, на інфраструктурних проектах і захисті населення від ризиків лудоманії.

Чи справді легальний гемблінг надасть додаткове фінансування українському спорту?

Країни, в яких такий підхід існує, дійсно є. Водночас, стосовно прямого фінансування азартною індустрією спорту та культури, в українському суспільстві широко розповсюджена точка зору, що встановлення такого зв'язку вже саме по собі – пропаганда грального бізнесу, а це зводить нанівець будь-які обмеження щодо його реклами. Треба розуміти: всі фінансові «досягнення» грального бізнесу, в тому числі надходження до бюджету, будуть отримані за рахунок гравців.

У підсумку, варто наголосити, що першочергова задача держави на сьогодні – легалізувати азартний ринок на таких умовах, в таких розмірах і формах, щоб зберегти баланс і не спровокували черговий перехід цього бізнесу в тінь.

Нагадаємо, раніше ми наводили думки інших експертів стосовно ситуації з гемблінгом в Україні.

Читайте також: Василь Ломаченко став одним із кращих боксерів останнього десятиліття

Читайте також: Чому футболісти «Карпати» Львів уже два місяці не отримують зарплатню

3 Лип
вгору